Розгорнуто та обгрунтовано тезу: для російського релігійно-філософського ренесансу Ф. М. Достоєвського можна розглядати його парадигмальною основою, задаючи ідеальний прообраз, що має параметри справжнього, первинного та непідробного існування та постає якоюсь мірою як зразкова модель як для постановки проблем, так і для їх певного вирішення.

Виявлено зміст, що привносить застосування слова "дискурс" до завдання розрізнення філософської та релігійної свідомості. Вживання поняття "дискурс" вважаємо виправданим, коли у поле уваги потрапляє проблема зіткнення різних позицій і бажання встановити між ними взаєморозуміння, а не придушення-примус однієї позиції іншою. Отже, коли йдеться про зіставлення філософської та релігійної свідомості, то у поле уваги потрапляють не лише ідеально-сутнісні риси-характеристики деяких інтелектуальних побудов, але вони постають як буттєві феномени, що обгрунтовують та аргументують свою присутність.

Розкрито когнітивно-екзистенціальний аспект феномену пам'яті. Розглянуто проблематику пам'яті у контексті феномену ідолопоклоніння. Визначено роль і значення пам'яті в експлікації неявного знання. Описано категорію темпоральності у сучасній науковій картині світу. Проаналізовано консолідуючі можливості пам'яті. Увагу приділено сутнісним проблемам душі у трансформаційному суспільстві. Розкрито сутність і принципи сучасного гуманізму, сучасний контекст вчення Аврелія Августина про душу. Розглянуто філософські засади модернізації змісту вищої освіти України. Охарактеризовано екологічну освіту та духовність українського народу.

Розглянуто питання методології антропологічного дискурсу православ'я в контексті історії філософії. Досліджено гострі проблеми сучасності: долю філософії та релігії в сучасному інформаційному та глобалізованому суспільстві, питання про окреслення та онтологічний статус людської особистості, підхід до осмислення сучасного стану людини на тлі віщувань постмодернізму. Проаналізовано наріжні антропологічні положення православ'я, зіставлено специфічні риси релігійного та філософського способів осмислення людини, подано аналіз висвітлення антропологічної проблематики у твердженнях представників російського релігійного ренесансу. Викладено думку про те, що звільнення людського розуму від "субстанціалізованого метафізичного розуміння" зменшує його можливості та потенції. Наскрізною ідеєю роботи є обгрунтування установки, яка б приймала до уваги вироблений церквою спосіб виразу християнських істин як те, що дозволяє поглибити логіко-поняттєву структуру та методологічну основу філософії.

Розглянуто семіотичну стратегію тексту у всесвіті необмеженого семіозису. Розкрито особливості інтерпретації мови у гуманітарному дискурсі ХХ - ХХІ ст. Досліджено універсальні закономірності виникнення і розвитку філософії і теоретичного мислення. Висвітлено проблему синестезії в українській філософській ліриці. Проаналізовано ідеї постмодернізму в українській літературі на прикладі творчості Ю. Андруховича.

Актуальність звернення до Аристотеля обумовлена тим, що він вбачається мислителем, що висловив парадигму західної думки. Висловлено припущення, що увага філософа до початків і є вказівка на необхідність плекання споглядальних засад знання. З цього випливає висновок про згубність ранньої утилітарної спеціалізації, до чого схильна сучасна система освіти.

Здійснено аналіз понять "інновація" та "інтерпретація" з метою виявлення мотивації широкого їх вживання, у зв'язку з цим розглянуто методи інтерпретації у сучасному мистецтві. Безмежність інтерпретації розпізнається як безпам'ятство. Встановлено, що пам'ять функціонує як робочий архів для створення "нових комбінацій" і тому перестає зберігати цілісну конкретність подій, вона орієнтована на довільне виділення аспекту, що дозволяє ввести її в систему інших подій для створення корисного ефекту.

Виявлено і обгрунтовано такий режим роботи метафізики, в якому знімається протиставлення догматизму і критицизму, і критичний метод постає не у публіцистично-полемічному аспекті, а як філософсько-логічна робота. Проведений оглядовий аналіз засвідчує оновлення уваги до метафізики як своєрідного режиму роботи розуму. Обгрунтовано, що філософія як робота з феноменами свідомості є неминуче метафізичною.

Проаналізовано трансформації сутності культури у добу глобалізації, окремих змістовних структур культури, зміни характеру діалогу вітчизняної та загальносвітової культур та проблеми закономірностей формування культури діалогу у XXI столітті. Репрезентовано теоретичні та персоналістичні аспекти діалогу. Охарактеризовано культуру діалогічного мислення та світовідношення на основі аналізу проблеми у контексті історії філософії і сучасності. Досліджено екзистенційно-психоаналітичний вимір діалогу культур. Висвітлено діалог як спільне переживання образного контексту. Розглянуто світоглядно-дослідницьку парадигму ціннісно-нормативних засад діалогу культур в умовах глобалізації. Увагу приділено негативному характеру глобальної свідомості та антидіалоговість глобалістичного мислення. Досліджено можливості та контроверсії метафізичних і релігійних обріїв культури як чинників міжкультурної взаємодії. Увагу приділено ментальним засадам української філософсько-поетичної традиції.